5 травня 2017 року у Дубровицьку ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 завітали незвичайні гості - представники відділу цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України оперативного командування "Захід”. Офіцер ЗСУ Рисюк Андрій Миколайович, учасник АТО, з двома бойовими побратимами відразу опинилися у центрі уваги, стали учасниками бурхливих шкільних подій: патріотичного флешмобу, дружньої розмови з першокласниками із подарунками та цукерками, спільним фото на пам'ять, врученням дипломів першокласникам на святі «Прощавай, Букварику»…
Але особливо вразили візитери старшокласників. Андрій Миколайович запропонував провести заняття для хлопчиків і дівчаток під назвою «Добрий день, моє майбутнє!». Своїми враженнями від почутого вирішив поділитися учні 9 класу Новак Володимир та Архіпов Андрій.
«Спочатку військовий, що проводив заняття, здався трохи дивним: він розсадив нас по-своєму: хлопці попереду,а дівчата позаду. Потім повідомив правила, які ми «маємо виконувати чітко і швидко, якщо буде потрібно»… А тоді став говорити такі слова, котрі , мабуть, і філософи нечасто говорять. Було трохи незрозуміло, але згодом усе прояснилось. Підполковник розсадив нас так, бо хлопці повинні бути мужніми, а жінки – створювати надійний «тил».
Він говорив не тільки про любов до України та патріотизм. А вклав у цю начебто і невелику лекцію такий зміст, що її можна вважати найзмістовнішим уроком нашого життя. Військовий дуже хвилювався , і його емоції частково передались нам. Особливо вразили слова про наше майбутнє: «Тут і зараз – ось ваше майбутнє!». Їх я буду пам’ятати все життя. Вони нагадують прислів’я: «Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.».
У своїй промові подполковник зачепив усі актуальні на сьогодні проблеми : патріотизм, любов і страх, війна та й загалом життя… Пам’ятаю ще одну пораду, кредо його життя: «Що вам потрібно у житті: до 20 років – здоров’я, до 30 років – розуму, а до 40 років – достатку, якого має вистачити до кінця життя. Після 40 років – відпочинок…». Це була дуже змістовна та повчальна розмова.
Після цієї імпровізованої лекції до класу зайшли двоє військовослужбовців ЗСУ зі зброєю та амуніцією. Кожен з присутніх мав змогу приміряти на себе бронежилет і потримати у руках грізний АК. Але попри усмішки бійців та дітей, розумієш, що ці «іграшки» створені вбивати. Скільки людських доль по обидві сторони барикад вирішив 1 патрон.
Постає запитання: НАВІЩО ВОЮВАТИ? А головне – за що? Невже у XXI столітті кожному з нас чогось бракує? Авжеж, ні. Проте абсурдним є те, що слова одного тирана можуть легко розв’язати конфлікт і поставити шальки терезів мільйони людських життів…»